не вирватись не вирватись із цього золотого сну
ціпке павутиння тягне назад у цей космос мене
де махаони-велетні чекають щоб вбити мене
де рятівний твій голос? моїм легеням
конче потрібно вдихнути блакиті твоїх очей
тонке, неприступне скло оточує космос-сон
і двері єдині звідси ведуть - я вже знаю - в смерть
розбити золоті нитки, сплювати безодню синь
звільнитись, лише звільнитись
парализована
я бачу морозну зорю на обрії
я бачу ранок широкого степу
там повно повітря, повно
а в мене останній вдих
на самому денці фляги
коли я згадаю останню букву з ключа
повітря скінчиться
від мене залишиться тільки що порух губ